Дитяча агресія. Як їй запобігти?

Фото взято тут http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=038997

Працюючи вже немало часу у школі, я все частіше спостерігаю агресію у підлітків. Здавалося б на перший погляд спокійний , врівноважений підліток, раптом починає вести себе агресивно до оточуючих. Його може вивести з себе занизька оцінка на уроці, слово, репліка однокласника, на яке іншим разом він не звернув би уваги. А іноді це , здається, виявляється зовсім без причини (так, принаймні думаємо ми). При таких «нападах» агресії підліток може хапати чужі речі з парти однокласника, топтати їх, може вибігти з класу, може нагрубіянити, почне лізти у бійку або провокувати її. В інших ситуаціях цей підліток – нормальна дитина. з якою можна поговорити на різні теми, спокійно, не підвищуючи голосу. Про такі ж ситуації розповідають батьки. Є випадки, коли агресію проявляють вдома ті ж підлітки, які не стримуються і в школі, а є й інше. Вдома – спокійні. врівноважені, а от у школі буває по-різному.

То в чому ж причина агресії підлітків? Як вберегти наших дітей від неї?

На формування дитячої агресії впливають два чинники – родина і група, до якої належить підліток.

Психологи розрізняють аутоагресію (агресію. направлену на себе) і агресію, направлену на оточуючих. Прикладом ауто агресії може бути молодіжний рух емо, представники якого вважають себе нікому не потрібними. Наслідком аутоагресії часто стають самогубства.

Зазвичай дитяча агресія спрямована на членів родини, однокласників, інших людей. які оточують дитину.

Однією з причин агресії підлітка може бути надмірна опіка з боку матері. батька чи обох батьків, коли кожний крок підлітка контролюється, коли батьки не дають можливості дитині самому приймати рішення у тих чи інших питаннях. У таких випадках батьки або занадто моралізують, «дістаючи» своїх чад до печінок, розмовляють з ними , використовуючи лише неозначену форму дієслова або наказову. І, зазвичай, мало цікавляться, або й зовсім не цікавляться, чим живе їхня дитина.  У таких сім’ях дитина не поділиться з рідними своїми радощами і проблемами, бо вони рівно нічого не значать порівняно із дорослими проблемами, вони є дурницями порівняно з ними і вирішаться самі собою. А вони, проблеми такі, в більшості самі не вирішуються, вони лише накопичуються. Мамі (бабусі. татові…) здається, вони все роблять правильно: цікавляться, чи дитина вчасно поїла, чи не замочила ноги, чи вивчила уроки; обдзвонюють батьків однокласників, чи вони також пускають своїх дітей на спільну прогулянку. чи, може їхня дитина щось вигадала; підписують зошити за свого сина чи доньку , який вже далеко не першокласник (ну, у мами ж почерк гарніший), а то й у зошиті домашнє завдання можуть самі написати… Їм, люблячим, здається, що за все це їхні діти мають щодня дякувати, а вони раптом повстають!  І мама (і вся дорога родина)– в розпачі: «Я йому(їй) готова небо прихилити, а він (вона) мене не слухає, лається, мало не руку підіймає!» Стоп! А коли я (мама, тато…) останній раз просто посиділа із своїм сином чи донькою, обійнявшись, на дивані і говорила не про суп,  не про неприбрані книжки на столі, не винесене вчасно сміття, не про невивчені уроки, на про оцінки, бали? Коли ми разом сміялись над кумедним випадком, мультиком, а не обговорювали поміж супом і котлетою, який поганий мій однокласник, чи який несправедливий вчитель.

Отож і маємо агресію, коли ми вбиваємо у нашій дитині її «Я» своєю надмірною опікою, або, що гірше, взагалі самоусунувшись від виховання її.

Є ще одна проблема – агресія дітей із заможних родин. Адже у таких родинах зазвичай діти не мають ні в чому відмови. Отож ростуть розбещеними. Звісно, є багато заможних родин, у яких діти отримують належне виховання. Але мова саме про перших. Діти в таких родинах змалечку відчувають свою вищість, згодом вони стають такими собі «царками» «кумирами», яким всі повинні підкорятись і вдома, і в школі. Відчуваючи безкарність, такі підлітки проявляють ще більшу агресію, знущаються над молодшими і ровесниками та й, зрештою, усіма, хто їх оточує.

Як же уникнути, боротися з дитячою агресією? Та й чи можливо це взагалі?

Найперше, про що потрібно пам’ятати батькам, це те, що дитина – не є Вашою власністю.

Надайте своїй дитині свободу і самостійність.

У дитини. як і у Вас, повинна бути сторона життя, до якої Ви не можете вторгатись без її дозволу.

Частіше хваліть своїх дітей! За найменшу їхню перемогу, за вчинки, які Вам здаються не значимими.

Говоріть з дитиною! Багато говоріть! Розповідайте, можливо, щось із власного дитинства, про вчинки, які ви чинили, будучи дітьми і як ви вирішували свої дитячі проблеми, про справжні почуття. Повірте, такі розмови, таке спілкування дуже зближує.

Давайте оцінку не дитині, а її вчинкам. Не забувайте частіше казати дитині, як Ви нею пишаєтесь.

НЕ наказуйте дитині, а просіть допомоги ( до речі, вживайте при цьому «чарівні» слова). Він же ( чи вона) не в армії!

Навчіть знімати приступи агресії. Психологи радять, наприклад, порвати папір, зім’яти газету, порахувати до трьох ппам’ятаєте, як герой відомо фільму заспокоював себе: «Спокійно, Іпполіт, спокійно», можна побити «злу подушку» або, як казав Карлсон, і собі сказати, що «головне – спокій». Проявіть фантазію!

Стежте і контролюйте за тим, які передачі дивиться Ваша дитина по телевізору, які сайти відвідує в інтернеті. Це не означає, що відразу треба вимикати комп’ютер чи телевізор і кричати :«Що ти дивишся, займись ліпше уроками!» Нічого, крім агресії такий Ваш контроль не викличе. Обговоріть разом доцільність перегляду тієї чи іншої передачі, мультика, фільму. Постарайтесь переконати підлітка, що цей перегляд нічого корисного в собі не має і що без цього можна обійтись.

Будьте уважними до своїх дітей, спостерігайте за їхнім настроєм, цікавтесь їхнім життям, але обережно, як кажуть «не лізьте в душу». Знайдіть момент, коли дитина сама захоче відкритись. Спокій, щастя Вашої дитині у Ваших руках.