Однокласники

Зустрів одного разу багатий чоловік жебрака і впізнав у ньому свого колишнього однокласника.
- Пощастило тобі, - сказав йому жебрак, - у тебе все є, а я голодую й ночую під відкритим небом. Але ж наш учитель любив мене набагато більше , ніж тебе. Він задавав  тобі неймовірно складні завдання, а мене звільнив від усіх навантажень.
- Так, ти правий, --мовив багатий, з жалем позираючи на товариша. - Учитель любив тебе. тож робив так, як ти його просив. Але саме його найскладніші завдання й навчили мене тому, як забезпечити своє майбутнє життя.





Хто куди веде

Гетера Каллісто сказала Сократу, що варто лише захотіти. і вона переманить до себе всіх його учнів. У той час як йому не під силу зробити це з її друзями.
- Звичайно, відповів філософ, - ти ведеш легким спуском, а я змушую підніматися до вершин чеснот, що дуже важко і незвично для багатьох.

Коли виростеш

Одного разу чоловік запитав маленького хлопчика:
-Ким ти хочеш стати, коли виростеш?
-Щасливим,- відповів той.
- Ти не зрозумів мого запитання...- почав пояснювати чоловік.
- Ви не зрозуміли моєї відповіді, - сказав хлопчик.

 Це цілком природньо - те,  до чого прагне кожна людина, - бути щасливим. А вже інше -  ким бути: вчителем, лікарем. малярем, пілотом тощо.

Чому потрібно робити добро?

Одного разу вчитель сказав своїм учням:
-Ми з вами говорили про те, чому все потрібно робити по-доброму. Тепер ідіть і доведіть, що ви вмієте робити людям добро.
Учні розійшлися в різні кінці , а через тиждень повернулися.
- Я допомагав людям похилого віку. Вони немічні, і їм треба допомагати, - сказав один.
-Я доглядав хворого, тому що він потребував співчуття, -пояснив інший.
- Я нагодував бідного, аби підтримати його, розповів третій.
- Я захистив дитину. Дітям потрібен захист дорослих, озвався четвертий.
- Я намагався робити добро всім. Напевно, я був неправий, - зізнався останній учень.

А ви як гадаєте?

Як подолати образу?

-Чому ти гніваєшся й ображаєшся? Чи не краще заспокоїтись і вибачити? - запитав Учитель.
- А чому я повинен робити ласку й вибачати йому, він ж... - збирався виправдатись учень.
- Перепрошую, що перебиваю тебе, - сказав Учитель. - Дозволь поставити тобі два запитання, і тоді я відповім на всі твої "як" і "чому".
Учень ствердно кивнув.
- Тобі добре, коли ти гніваєшся й ображаєшся?- запитав учитель.
-Ні, звичайно ж. - відповів учень.
- То кому ти робиш гірше, коли ображаєшся і злишся?
- Але скажіть, як можна не ображатися? Це ж так важко.
-ти головне зрозумій: щоразу. коли ти захочеш ударити когось батогом осуду чи образи, ти битимеш себе.

А чи знаєш ти,  що думають про образу великі люди?

 Образа - овоч дурних людей. Не споживай його.
                                                        Лев Силенко

 Образа притаманна слабким.
                                            Григір Тютюннник

Про образи пам'ятаєш довше, аніж про благочесні вчинки.
                                                         Вільям Шекспір

 Найкращий засіб від образ - прощення.
                                                      Сенека Луцій Анней

Найбільша образа, яку можна заподіяти чесній людині, - це запідозрити її у брехні.
                                                    Вільям Шекспір

 А чи часто ми ображаємось на когось? Чи ображаємо самі? Напевно, не завадить  замислитись, чи варто це робити ...

КОЛО РАДОСТІ

Одного дня селянин, який жив неподалік від обителі, підійшов до монастирської брами й енергійно застукав у неї своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав йому великий кетяг соковитого винограду:
— Брате-воротарю, — сказав селянин, — знаєте, кому хочу подарувати цей чудовий виноград?
— Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
— Ні! Вам!
— Мені?! — монах з радості аж почервонів. — Хочете дати його саме мені?
— Авжеж! Тому що ви зі мною поводилися як приятель і завжди допомагали мені, хочу, щоб ви поласували цим виноградом.
Монах-воротар поклав виноград на тарілку і поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на нього. Який гарний і смачний виноград!
Та ось у нього майнула думка: “Чому не занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?”
Він узяв тарілку з виноградом і поніс до настоятеля.
Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий
монах, і подумав: “Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться”.
I кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, який цілий день працює, і передав виноград йому.
Але кухар послав його монахові-паламареві, а той поніс його наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові.
I так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.
Отак замкнулося коло. Коло радості.
Не чекай, щоб хтось інший починав, ти перший маєш почати коло радості. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, щедрості і світ почне змінюватися.
Любов — це єдиний скарб, що помножується, це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають.
Любов… Даруй її, розсівай її, випорожнюй свій гаманець, свої кишені… а завтра будеш мати більше, ніж сьогодні.

(Лк. 6, 31).

Слова Ісуса Христа: “І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само”

Просто повір у себе!

Колись давно жив на світі маленький Струмочок. Він спускався з гір у прекрасну зелену долину. А одного разу Струмок добіг до пустелі. тут він зупинився і задумався:"Куди ж бігти далі?" Попереду було стільки нового. невідомого. Тому йому стало страшно. Аж раптом він почув Голос:
 -  Сміливіше!  Не зупиняйся на досягнутому, попереду ще чимало цікавого!
 Але Струмочок не наважувався. Йому дуже хотілось стати великою повноводою рікою, але... було страшно. Він дуже боявся змін, боявся ризикувати.
 Тоді Голос знову звернувся до нього:
 -Якщо ти зупинишся, то ніколи не довідаєшся. на що ти здатен насправді! Просто повір у себе, і тоді ти за будь-яких умов зможеш знайти правильний шлях! Біжи ж далі!
 І Струмочок, зважився! Побіг пустелею. Йому було дуже кепсько. Адже навкруги були незнайомі місця, виснажлива спека з кожним днем висмоктувала останні сили. І за кілька днів Струмочок висох...
 Та малесенькі крапельки, які випарувалися, зустрілися високо в небі, об'єднались  в одну велику хмару й попливли далі  над пустелею.
 Довго мандрувала хмара. доки не дісталася до моря. І тут Струмочок пролився у море численними маленькими краплинами дощу. Погойдуючись на хвилях, він щасливо усміхався. Раніше, коли жив у долині, Струмок навіть мріяти не міг про таке, тож подумав захоплено: "Я кілька разів змінював форму, а лише зараз мені здається, що нарешті став самим собою!"

Отож, любі мої. не зупиняйтесь на досягнутому. Пробуйте, і у вас все неодмінно вийде! Це, звичайно, стосується і математики!