Пам'ятаємо... Майдан, що змінив нас

Під час подорожі Шевченковими стежками ми побували у музеї Юліуша Словацького. У музеї відкрито залу пам'яті героїв Небесної сотні. Затамувавши подих, мої діти розглядали речі захисників України. Що творилось у дитячих  душах? Чому і на долю їхнього покоління випало таке страшне випробування? Чому гинуть такі молоді, повні сил люди, яким жити і жити? Тисячі "Чому?"

У цих очах дитяче запитання:"Чому?"

ВІчна пам'ять Героям! Герої не вмирають

Наталія Крісман

НАЦІЯ ГІДНОСТІ
Плине
Рікою вже
Кров Україною,
Сипле
Арештами
"Суд інквізиторів",
Брат
На Грушевського
З кулею стрінувся -
Гідності
Лицарем
Став для Історії .

Небо
Журилося
Злетом обірваним
Крил,
Що свободою
Прагли святитися,
Сина,
Що страх свій
Поборював вірою
В те,
Що народиться
Нація Гідності...

Рани
Зализують
Димом Майдановим
Ті,
Хто лишились
На відстані пострілу.
"Господи,
Змилуйся!" -
В небо доноситься,
Слізоньки
Мамині
В земленьку бризнули...

Понад
Могилами
Серце - мов горлиця,
Небо
Зсудомлене
Скоро розвидниться...
Знаєм вже,
Хто ми є -
Нація Гідності,
Більше
Не скоримось,
Стали ми вільними !!!

Розмова з Шевченком

Тарасе, плачеш разом з нами...
На домовини впали матері.
Ну як же так? В твій час було те ж саме,
Й тепер могили свіжі на землі.
Кобзарю, вбили вірменина.
Він, як молитву твій "Кавказ" читав.
Заплакала за ним вся Україна.
А кат московський руки потирав...

Забрали все. Ще й насміхались з Тебе.
До "Заповіту" втерли кірзяки.
Продали землю, ще хотіли - небо,
На Храмах наших ставили зірки.

А ти хотів, щоб квітла Україна.
Вона й цвіла за владним парканом.
А наша поселялася родина
На цвинтарях новеньких за селом.

В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився.
І дзвін Михайлівський просив: не руш!
В ту ніч у ката біс вселився,
Його купили за великий куш.

Тебе віддали у солдати.
Нам снайпер в голову стріляв...
Скажи, Кобзарю, мушу знати,
Хто нам недолю таку дав.

... Врага не буде супостата
Скажи, коли? Скажи мені.
Коли ж то будуть син і мати
вже на оновленій землі.
Оксана Максимишин-Корабель.
26 лютого 2014 р.