18 травня ми побували у подорожі Шевченковими стежками . Цього разу наш маршрут проліг від Тернополя до Кременця, а з Кременця - через Вишнівець і Збараж. Про те. що Тарас Шевченко був у Почаєві свідчать відомі його картини із зображенням Почаївської лаври. До Почаєва ми обов'язково ще поїдемо. А от про Кременець Кобзар згадує у своїх творах. Про це ми дізнались під час години спілкування. Достеменно невідомо, чи справді був Тарас Григорович у Вишнівці та Збаражі, але подорожуючи до Почаєва, він не міг їхати іншими шляхом як через ці два населені пункти. Тож на меморіальній дошці, яка встановлена на Вишнівецькому Палаці, згадується, що в ньому зупинявся Шевченко.
У палацовому парку збереглась кам'яна лавка, на якій начебто любив сидіти поет. Тож ми теж дружно посиділи на ній.
Може, когось це надихне і він теж почне писати вірші. У старовинному Кременці ми побували у музеї польського поета Юліуша Словацького, який народився у Кременці у 1809 році . Ці два поети не були знайомі. не зустрічались, але обидва були пророками у своїй Вітчизні.
Біля музею Юліуша Словацького
Портрет Юліуша Словацького у дитинстві
На горі Боні ми слухали розповідь про історію міста Кременець
У музеї Юліуша Словацького
Герб родини Словацьких
Цікаво було у Вишнівецькому палаці та у Збаразькому замку.
Цього року ми Свято Матері відзначили по-особливому, не у звичному форматі. Ми поєднали три свята в одному. І, здається, свято вдалось. Ми привітали мам і бабусь, розповіли про святкування Свята матері у світі і в Україні, про історію його виникнення. А оскільки цей рік оголошено Роком Тараса Шевченка, то саме на цьому святі ми презентували наш Арт-бук "Шевченкові пісні", адже Тараса Григоровича Шевченка по праву можна вважати співцем родини, матері, жінки. Його "Садок вишневий коло хати" - справжній гімн українській родині. Наші батьки із задоволенням слухали вірші Кобзара, покладені на музику, ті. які давно стали народними. Їх читали і співали учні нашого класу. Цього разу на сцену співати Шевченка вперше вийшов ансамбль хлопців, а точніше -хор-, бо співали усі разом "За байраком байрак". Андрій Пазюк виконав мелодію "Реве та стогне Дніпр широкий" на трубі. Як завжди чудово співали дівчатка. У їхньому виконанні та у супроводі Євгена Мироновича, який грав на баяні, прозвучали Шевченкові пісні "Зацвіла в долині червона калина", "Зоре моя вечірняя", "Плавай, плавай , лебедонько", "Садок вишневий коло хати", "Якби мені черевики" ( виконала Надя Щур). Чудово читали вірші Діана Сіра, Юля Максимів, Юра Каракуць, Владик Когут, Юля Гейна, Віка Демків, Юля Вуйчик.
Ми вже зробили дванадцять сторінок арт-буку, в яких використали малюнки Олега Папки, Степана Гирили, Софійки Шишковської. Одну сторінку зробили Надя Щур із мамою. Сподіваємось, що після нашого свята, батьки долучаться до створення наступних сторінок, адже пісень у Тараса Шевченка дуже багато. А ми далі продовжимо їх вивчати.
А наступним сюрпризом для батьків була "подорож у Францію". Привітання французькою підготували учні з допомогою вчительки французької мови Руслани Вікторівни. Особливо усім сподобалась пісня, а також вірші-вітання, які читали учні. А батькам підготували книжечки з перекладом віршів, де було вказано імена їхніх дітей і вірші, які вони читали. На завершення свята усі разом заспівали пісню, присвячену батькам "Батьки мої".
29 квітня 2014 року ми побували у музеї - бібліотеці національної іграшки на зустрічі із тернопільським етнографом, письменницею Лілією Мусіхіню. Лілія Мусіхіна - автор багатьох ціквих книг про українців, про традиції нашого народу. Серед них відомі такі її книги як "Магія гір" про традиції гуцулів, "Звірослов" про тварин-символів українського народу, "Магія українців". Лілія Мусіхіна сама неодноразово бувала у етнографічних експедиціях, найбільше - на Волині та в Карпатах, (ці місця вона вважає своєрідною Меккою для етнографів), тому книги її надзвичайно цікаві. Зустріч була присвячена магії народної іграшки. Ми дізнались багато цікавого про вірування наших предків, про значення іграшки у житті людини із найдавніших часів. Але, звісно, нас все ж найбільше цікавила лялька, лялька-мотанка. Тому ми хотіли дізнатись про обрядові ляльки, про те, як, коли правильно мотати ляльку, які кольори найкраще використовувати, а яких краще уникати. Розмова із пані Лілією була надзвичайно цікавою і корисною. Шкода, що час злетів швидко. А наостанок ми сфотографувались разом із письменницею і просто хорошою людиною Лілією Мусіхіною а також із майстринею-лялькаркою Аллою Шушкевич, яка ж до того є вчителькою одинадцятої школи.
Короткий репортаж про цю зустріч на місцевому каналі ІН тб тут:
